БІЗНЕС ЗА РЕФОРМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ:
ВІД СКАРГ – ДО ПЛАНУ ДІЙ!

Як Голова Правління Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова Формація» (до речі, у 2010-му році йому виповниться 13 років), знаю, що головне, чого бізнесмени очікують від держави, — це створення нормальних умов для ведення бізнесу, стабільності та передбачуваності. Будь-яка держава шанує ті професії, які є небезпечними та почесними. В нашій державі, на мою думку, професія Підприємця є одночасно і почесною, і небезпечною.

Світова криза існує і це аксіома, що давно не потребує доказів. Але, не лукавлячи, зазначив би, що ведення підприємництва в Україні і до початку так званого «кризового періоду» досить часто нагадувала (і нині нагадує) битву Дон Кіхота з млинами. Різниця лише в тому, що млини (збірний образ податкової політики, змін до бюджету, масових спроб реприватизації, підвищення земельного податку тощо), як міраж, постійно відділяються і наздогнати їх вкрай тяжко.

Зазначив би, що бізнес завжди жив завдяки тому, що мав свій власний план дій, часто не завдяки, а всупереч. А скаржитись – остання справа. Тим паче що ситуація, коли підприємець скаржиться на органи державного управління часто нагадує розмову глухого з німим.
В той же час є підстави сподіватись, що малий і середній бізнес рано чи пізно буде жити в Україні за європейськими стандартами. Для початку, зробимо посилання на План дій «Україна - Європейський Союз», де в одному з пунктів передбачено: «Почати діалог при участі Європейської комісії й органів влади України, суб'єктів підприємництва й наукових кіл з метою обміну інформацією, кращим досвідом організації діяльності, визначення проблемних питань в окремих пріоритетних сферах політики в галузі підприємництва».
Задля справедливості акцентував би увагу на позитивних моментах. Чого досягла Україна у цьому питанні (у порівнянні із ситуацією, що мала місце ще 15 років тому):

  • з’явився соціальний статус професії – «підприємець», «бізнесмен»,
  • кількість працюючих у малому і середньому підприємництві (мсп) збільшилась у 6 разів (цю цифру криза трохи підкоректувала у бік зменшення, але не настільки суттєво, щоб не бачити перспективу);
  • кількість зареєстрованих суб’єктів мсп на сьогоднішній день - більше 2 мільйонів;
  • на всіх рівнях керівництва України задекларовано тезу: «Влада і бізнес мають бути партнерами»;
  • відбуваються конкретні зміни на краще в тому числі і завдяки роботі громадських об’єднань, які не просто декларують, а налагоджують та реалізують механізми конструктивної роботи з органами державного управління (мається на увазі досвід роботи Ради підприємців при КМУ, громадських колегій Держкомпідприємництва, Державної податкової адміністрації, комітетів Верховної ради України, Антикризової Рада, ініційованої УСПП тощо).

Але… Чого не вдалось досягти (основні проблеми):

  • мсп не стало 1) основним джерелом надходжень до бюджету країни та 2) реально впливовою силою в державі;
  • для порівняння – у Європі – 80% надходжень до бюджету складає саме частка мсп;
  • у Верховній Раді України – немає представників мсп;
  • проблем і досі існує багато, а відсутність політичної волі унеможливлює вирішення багатьох з них, а криза триває.

Акцентував би увагу ще й на наступних моментах.
Малий і середній бізнес - ключове джерело робочих місць і благодатний ґрунт для бізнесових ідей. Створення умов для розвитку підприємництва, як самого потужного ресурсу економіки й соціальної сфери, залишається одним із пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади всіх регіонів України. Кількість зайнятих у малому і середньому підприємництві у порівнянні з початком 90-х років зросла у декілька разів.
Проте, потенціал малого і середнього підприємництва в країні використовується ще не в повному обсязі. Адже на сьогодні кожен другий із працюючих в Україні здійснює свою діяльність саме в підприємницькій сфері.
Згідно деяким статистичним даним у Європі на цей час діє 25 мільйонів фірм малого й середнього бізнесу, що становить 99% від всіх існуючих там підприємств. 97% працюючого європейського населення зайняті в цих фірмах. Крім того, підприємства малого й середнього бізнесу регулярно забезпечують 55% нових робочих місць, зберігаючи в такий спосіб стабільність на ринку праці. Один яз яскравих прикладів – Німеччина, де 2,3 млн. існуючих фірм малого й середнього бізнесу забезпечують 40% оподатковування країни. Малі й середні підприємства, яких вже більше 3,5 млн, становлять 99% фірм-платників податків. У цей сектор економіки входять як компанії з одним-двома працівниками, так і солідні компанії з великим річним оборотом.
За останні роки в Україні прийнято закони, які, в основному, відповідають європейським принципам регуляції підприємницької діяльності. Зокрема, це такі Закони України як «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців», «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності», «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», «Про основні засади державного контролю/нагляду в сфері господарської діяльності». Наприкінці січня 2010 року Урядом ухвалений проект Закону «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», що розроблявся разом із підприємницькими колами (зокрема, Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України) і відповідними державними органами (Держкомпідприємництво України).

Конструктивні зміни в системі адміністрування, видів податків і ставок треба робити швидко, протягом 1–2 років. Причини: Україна швидко втрачає конкурентоспроможність. Пропонується у першу чергу протягом 1–2 років внести зміни у систему адміністрування всіх податків, встановити єдиний соціальний податок 20–25 %, встановити ПДВ 10–12 % (надія підприємницької спільноти  назавжди позбутись цього податку, сподіваюсь, помре не останньою).

Озвучу лише декілька, на погляд бізнесу, першочергових дій (до речі, озвучуються вони не перший рік, як першочергові, але «Віз й понині там…»):

  • Прийняти новий Податковий кодекс,  що включатиме істотне скорочення кількості та спрощення складності податкових платежів з метою зменшення загального податкового навантаження.
  • Розробити і внести зміни, спрямовані на захист прав приватної власності, до законів України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про судочинство», «Про податкову службу в Україні», «Про пожежну службу», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
  • Встановити адміністративну та кримінальну відповідальності посадових осіб органів державної влади щодо їхнеобґрунтованого впливу на бізнес.
  • Розширити саморегулювання бізнесу. Делегувати окремі повноваження органів державної влади саморегулюючим організаціям у підприємницькому секторі.
  • Прийняти закон про єдиний соціальний внесок, який об’єднає всі соціальні внески. Поступове розподілити навантаження соціального внеску між роботодавцем та найманими працівниками.
  • Впровадити як експеримент 20-відсотковий єдиний соціальний внесок для суб’єктів малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування і мають до десяти найманих працівників.
  • Розробити концепцію впровадження та сприяння розвитку системи приватних пенсійних фондів, як паралельної системи поряд із державною.

Бізнес в Україні може і має стати основним активним учасником реформ, які згуртують суспільство, якщо це буде комплекс ринкових економічних реформ, маючих за мету стрімке економічне зростання і підвищення добробуту громадян на цій базі. А запорукою довгостроковості реформ має стати реалізація економічних реформ за підтримки всіх політичних сил — і від влади, і від конструктивної опозиції.
Вірю, що вітчизняні підприємці мають бажання, досвід і сили для того, щоб метафора про Дон Кіхота та його вічний бій з млинами, з чим я порівняв вітчизняний бізнес на початку цієї статті, перестала бути метафорою відносно підприємництва в Україні. А професія Підприємець стала б нарешті безпечною, поважною і кожен день праці був би святом для кожного підприємця.
Зараз, напевне, ніхто ані з політиків, ані з експертів  точно не скаже, яким шляхом розвиватиметься ситуація в державі. Які пріоритети буде реалізовано, а які залишаться ілюзією ще на багато років. Як ніколи, ситуація невизначена і ризикована.
Але особисто я все одно вірю, що ми вийдемо із цієї ситуації, і дуже вірю в те, що всі ті,хто можуть вплинути на конструктивний розвиток економічної ситуації в державі, мають нарешті зрозуміти, що краще приступити до кардинальних, серйозних системних реформ, аніж ділити шкуру ведмедя. Слава Богу, ще живого.

Вячеслав Кредісов – Голова Правління ВГО «Нова Формація»,
доктор економічних наук, Заслужений економіст України,
член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України